Чернець (1074-1078), ієродиякон Києво-Печерського монастиря. Автор житій святих Бориса й Гліба ("Чтеніє") та св. Феодосія Печерського, написаних у 1080 - 1090-х рр. Одні вчені вважають, що він истематизував і доповнив літописання своїх попередників - Василя, Федора, Никона Великого, численних авторів хронік і записів (перша ред. "Повісті временних літ", бл. 1111-1113) Інші піддають це сумніву. Похований у Києво-Печерському монастирі.

Видатний діяч української культури, лексикограф та письменник. Найвизначніша праця П.Беринди - перший друкований укр. словник "Лексіконь славеноросскій й ймень тлькованіе" (бл. 7000 слів).

Видатний поет і художник. Від літа 1843 й до весни 1847 рр. мешкав у Києві. Навесні 1845 р. вдруге приїхав в Україну, маючи намір остаточно залишитись у Києві. Працював у Тимчасовій комісії для розгляду давніх актів 1846 р. вступив до таємного Кирило-Мефодіївського товариства. 3 лютого 1847 - вчитель рисування в університеті св. Володимира. Виконав замальовки Куренівки, Видубицького монастиря, Аскольдової могили, Олександрівського костьолу. Після викриття Кирило-Мефодіївського товариства був заарештований (5 квітня 1847) на переправі через Дніпро. Згадуючи Київ на засланні, писав "Частіше за все я тішу мою старезну уяву картинами золотоверхого, садами повитого й тополями увінчаного Києва і після світлого непорочного захоплення, навіяного спостереженнями краси твоєї, впаде на моє осиротіле старе серце туга, і я переношуся у віки давно минулі."

Письменник. Закінчив Київську духовнуакадемію (1865). Твори: повісті "Микола Джеря" (1878), "Кайдашева сім'я" (1879), "Бурлачка" (1880), "Старосвітські батюшки та матушки" (1885), "Поміж ворогами" (1893) та ін. Виступав також як драматург.

Фольклорист, етнограф і поет. Закінчив Петербурзький університет (1861р.). За "українську діяльність" висланий до Архангельська (перебував до 1869). У 1869-1870 очолював етнографостатистичні експедиції з вивчення України (матеріали видано за його редакцією в семи томах у Санкт-Петербурзі, 1872-1879). Записав значну кількість укр. народних пісень, веснянок, колядок, щедрівок тощо. Автор патріотичного вірша "Ще не вмерла України і слава, і воля" (1862, музика М.Вербицького, 1863; з 1992 - Державний гімн України).

Письменник, театральний і культурно-громадський діяч. Навчався в університеті св. Володимира (1860-1866). Видавав альманах "Рада" (1883). Твори: п'єси "Не судилось" (1881), "У темряві", "Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці" (обидві - 1892), "Талан" (1893); історичні драми "Богдан Хмельницький" (1887), "Маруся Богуславка" (1897), "Оборона Буші", "Остання ніч" (обидві - 1899) та ін. Автор поезій, прозових творів на історичну тематику (повісті "Бурелом", "Перші шуліки", "Облога Буші", роман-хроніка "Богдан Хмельницький" тощо) та ін. З 1883 р. (разом з М.Кропивницьким) очолював першу укр. професійну трупу.

ДРАГОМАНОВ
Михайло Петрович
(1841 - 1895)

Письменник, фольклорист, історик, філософ, громад, діяч. Закінчив університет св. Володимира (1863). Видавав перший укр. політичний часопис "Громада" ( 1878 - 1882).
Праці: "Історичні пісні малоруського народу" (1874-1875; у співавторстві), "Нові українські пісні про громадські справи. 1764-1880" (1881), "Політичні пісні українського народу ХVІІІ-ХІХ ст." та ін.

Письменниця, фольклорист, етнограф, чл.-кор.ВУАН (з 1925), мати Лесі Українки, сестра М.Драгоманова. Закінчила Київський інститут шляхетних дівчат (1866) з 1921 р. жила в Києві, працювала в Етнографічній комісії, Історико-філологічному відділі ВУАН. Наукові праці стосуються етнографії, усної народної творчості, народного орнаменту. Автор оповдань, збірок поезій, п'єс, спогадів.

Письменник, педагог, фольклорист, мовознавець. Один із засновників Української радикальної партії в Наддніпрянщині (1904). Голова київської "Просвіти" (1906-1909). Упорядкував і видав "Словарь української мови" (т. 1-4, 1907-1909), удостоєний премії ім. М. Костомарова РАН; етногр. дослідження й збірки народної творчості: "Этнографические материалы собранные в Черниговской и соседних с ней губерниях" (1895-1899), "Пісні та думи" (1895), "Думи кобзарські" (1897) та ін.

Укр. письменниця, дочка М.Старицького. Уродженка Києва. Твори: поезії, оповідання, драми ("Богдан Хмельницький", "Розбійник Кармелюк", "Гетьман Дорошенко", "Іван Мазепа" та ін.) лібретто до опер "Ноктюрн" і "Салфо" М.Лисенка та ін. Автор першого дослідження з історії укр. нац. театру (1908).

Укр. поетеса та громадська діячка, дочка Олени Пчілки. Життя й творчість Лесі Українки тісно пов'язані з Києвом. Вперше вона приїхала до міста разом з батьками 1876 р., вдруге - в 1881 (на навчання в гімназії). 3 1888р. поетеса жила в буд. №7 по вул. Тарасівській. Вона стала одним із організаторів літ. гуртка "Плеяда", підтримувала тісний зв'язок з родинами М.Старицького та М.Лисенка. Під її поемою "Давня казка" стоїть дата: "Київ, 12. XІ. 1893". У січні 1907 р. зазнала арешту. 25 липня 1907 р. (за старим стилем) обвінчалася в Києві з етнографом і фольклористом К.Квіткою (1880-1953). Останній раз поетеса жила в Києві наприкінці квітня - на початку травня 1913 р. Після смерті в Сурамі (Грузія) 1 серпня 1913р. труну з її тілом перевезли до Києва й поховали на Байковому кладовищі.

Поетеса. Навчалася в Києві -у Фундуклеївській гімназії (1906-1907) та на юридичному відділі Вищих жіночих курсів (1908-1909). Тематика багатьох віршів Ахматовоі 1907 - 1914 рр. пов'язана з київським періодом життя поетеси. Писала російською мовою.

Письменник - сатирик і гуморист. Закінчив Київську військову фельдшерську школу (1907), навчався в Київському університеті (1917). Друкуватися почав із 1919 р. Автор збірок "Діла небесні" (1923), "Усмішки" (в 4-х томах, 1928), "Вишневі усмішки" (1950), "Мисливські усмішки" (1958) та ін. Репресований більшовиками в 1933р. Повернувсядо літературної праці в роки Другої світової війни.

Письменник, драматург. Закінчив медичний факультет університету св. Володимира (1916). Літературну діяльність почав у 1921р. У п'єсі "Дні Турбіних" (за власним романом "Біла гвардія") висвітлив події 1918-1919 рр. у Києві. Для "Українфільму" в 1934 р. написав сценарій на основі комедії М.Гоголя "Ревізор". У будинку в Києві, де письменник жив у 1906-1913 рр. та 1918 - 1919 рр., відкрито меморіальний музей. Писав російською мовою.

Поет, літературознавець, мовознавець, академік ВУАН (з 1929). Закінчив Київський комерційний інститут (1917). У 1936-1939 - директор Інституту укр. літератури АН УРСР, у 1941-1943 - директор Інституту мови й літератури АН УРСР, у 1943-1948 - міністр освіти УРСР, у 1953-1959 - Голова Верховної Ради УРСР. Автор багатьох поем, збірок, художніх перекладів, літературознавчих, мовознавчих і публіцистичних праць: поетичні
збірки "Соняшні кларнети" (1918), "Плуг" (1920), "Вітер з України" (1924), "Чуття єдиної родини" (1938) та ін.

Письменник. Закінчив 1-у гімназію (1912), навчався на фізико-математичному, згодом - історико - філологічному факультетах університету св. Володимира (1912 -1914). Друкуватися почав у київських журналах "Огни" та "Рыцарь". У 1918 - 1919 рр. працював коректором у газеті "Киевская мысль", у 1919 - літ. секретарем у газеті "Театр". Київські сторінки біографії письменника відображено в автобіографічній епопеї "Повість про життя" (6 книг, 1945-1963), зокрема, в повісті "Далекі роки" (1946). Писав російською мовою.

Поет, літературознавець, мовознавець, академік АН УРСР (з 1943), АН СРСР (з 1958). Уродженець Києва. Закінчив приватну київську гімназію В.Науменка, навчався в університеті св.Володимира (1915-1918). У 1943-1947 - голова Спілки письменників України, у 1944 - 1964 - директор Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР. Автор багатьох поетичних збірок. Працював у галузі поезії, перекладу, публіцистики, літературознавства, мовознавства, фольклористики, мистецтвознавства.

Поет, громадський діяч. До Києва переїхав у 1937 р. Присвятив місту численні поезії ("Київські каштани", "Бульвар Шевченка", "Вийду я на гори київські", "Срібний Київ", "Шумить Хрещатик", "Люблю я Київ мій" та ін.). На його слова композитор Г.Жуковський написав пісню "Києве мій".

Письменник, науковець, публіцист. Вчивсяв Київському університеті та Київському інституті народної освіти. Автор понад 20 літературних творів. У повісті "Смерть" (1928) простежив процес витравлення національної свідомості в української інтелігенції. Репресований більшовиками в 1935 р. Реабілітований 1956 р. Тоді ж повернувся до Києва. Відстоював права української культури й мови, автор книжок "Як ми говоримо" (1970; перевидання - 1991), "Смерть. Cибірські новели. Завищені оцінки: Повісті, новели, оповідання" ( 1989 ), "Нащадки прадідів" (1998) та ін.

Письменник. Навчався в Київському комерційному інституті (1917 - 1918). У 1922-1924 - актор Укр. драм. театру ім. І.Франка. З 1939 - на керівній роботі в Спілці радянських письменників України (в 1971- 1976 - голова правління СПУ), з 1960 - голова, президент Товариства "Україна". Перша збірка оповідань - "Кінець міста за базаром" (1924). Твори: романи - "Наші тайни", "Дитинство", "Вісімнадцятилітні" (автобіогр. трилогія; 1936-1938), "Вони не пройшли" (1946) та ін.

Письменник. Навчався в Київському політехнічному інституті (1922 - 1924). Друкувався з 1922 р. Твори: романи "Майстер корабля" (1928), "Чотири шаблі" (1930), "Вершники" (1935), "Жива вода" (1947; 2-а ред. - "Мир" - 1956); збірка "Київські оповідання" (1948) та ін.

Поет, державний і громадський діяч, академік АН УРСР (з 1951). Навчався в драматичній студії "Кийдрамте" 1920-1921 ), Київському кооперативному інституті (1921-1923), Київському інституті зовнішніх відносин (1923 - 1925). У 1943-1948 - заст. Голови Ради Міністрів УРСР, у 1953 - 1959 - голова правління Спілки письменників України, у 1957 - 1983 - головний редактор Головної редакції Української Радянської Енциклопедії. Автор багатьох поетичних книжок.

Письменник, драматург, державний і громадський діяч, академік АН УРСР (з 1939), АН СРСР (з 1943). Закінчив Київський інститут народної освіти (1929). У 1938 - 1941 та 1946 - 1953 - голова правління Спілки письменників
України. Нарком закордонних справ УРСР (1944). Твори: п'єси "Загибель ескадри" ( 1934 ), "Платон Кречет" ( 1934 ), "Правда" ( 1937 ), "Богдан Хмельницький" ( 1939 ), "В степах України" (1941), "Фронт" (1942) та ін.

Поетеса й громадська діячка. 1923 р. разом із матір'ю виїхала за кордон. Навчалася в Укр. педінституті їм. М.Драгоманова. Наприкінці жовтня 1941 р. нелегально оселилася в окупованому Києві (присвятила місту вірш "15 осінь" ). У грудні того самого року очолила спілку письменників, редагувала літ.-мист. тижневик "Літаври". 9 лютого 1942 р. разом із чоловіком та ще 40 підпільниками була заарештована гестапо й 13 лютого страчена в Бабиному яру.

Письменник. Уродж. Києва. Закінчив Київський інженерно-будівельний інститут (1936), навчався в театр. студії при Київському театрі рос. драми
(1937). Твори: повісті "В окопах Сталінграда" (1946), "У рідному місті" (1954) та ін. Автор кіносценарію "Невідомому солдату" (1961). Серед опублікованого за кордоном - "Записки роззяви" (1975) - ностальгічні спогади про Київ, його історію та архітектуру. Писав російською мовою. Поммер в еміграції.

Прозаїк, поет, драматург. Академік АН УРСР (з 1978). Автор поетичних збірок, романів і повістей ("Велика рідня" (1951), "Кров людська - не водиця" (1957), "Хліб і сіль" (1959), "Правда і кривда" (1961), "Дума про тебе" (1969) та ін.), численних п'єс, досліджень у галузі літературознавства, фольклористики, нар. творчості.

Поет, громадський діяч. Закінчив Київський інститут народної освіти (1932). Автор відомих ліричних творів, покладених на музику П. Майбородою ("Київський вальс", "Пісня про рушник", "Стежина", "Пісня про вчительку" тощо), О.Білашем ("Цвітуть осінні тихі небеса"), що стали народними піснями. Написав лібретто опер "Молода гвардія" Ю. Мейтуса, "Арсенал" (разом з О.Левадою) Г.Майбороди, тексти пісень до кінофільмів Київської кіностудії художніх фільмів : Вершники", "Щорс" (обидва - 1939), "Богдан Хмельницький" (1941), "Долина синіх скель" (1956), "Літа молодії" (1958) та ін.

Письменник, літературознавець, громадський діяч, академік АН УРСР (з 1978). У 1959-1971 - голова Спілки письменників України. Автор романів "Прапороносці" (трилогія; 1946 - 1948), "Таврія", "Перекоп" (дилогія; 1952-1957), "Тронка"(1963), "Собор" (1968) та ін., низки повістей, новел, досліджень з історії укр. літератури та сучасного літ. процесу.